Сутність і класифікація державного боргу

1234

Державний борг виражає економічні відносини між державою - позичальником та її кредиторами з приводу перерозподілу позикових капіталів і вартості ВВП позичальника. Державний борг — це відносини вторинного розподілу валового суспільного продукту і частини національного доходу. У цих відносинах бере участь лише частина доходів і грошових фондів, сформованих на стадії первин­ного розподілу. Найчастіше — це тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб та населення, не призначені для поточного використання.

Державний борг — це заборгованість держави за кредитні операції; зобов'язання держави щодо внутрішніх та зовнішніх позик, які залишаються після відрахування погашеної їх частини; сума накопичених за попередні роки дефіцитів державного бюджету мінус його позитивне сальдо.

У західній економічній літературі розрізняються поняття суспільної заборгованості (public debt) і приватної заборгованості (private debt). У суспільну заборгованість включаються всі види за­позичень, боржником при яких виступає суспільний сектор економіки. Це поняття найбільш адекватне українському «державний борг та борг органів місцевого самоврядування». Поняття приватного або корпоративного боргу є другою частиною сукупного боргу, яке включає також борг фінансових інститутів (банків і небанківських фінансових інститутів).

Державний борг виникає через брак у держави коштів, необхідних для виконання її функцій, серед яких регулювання економіки, проведення соціальної політики, забезпечення обороноздатності країни, утримання пенітенціарної системи, міжнародної діяльності. Тому держава змушена мобілізувати додаткові фінансові ресурси для покриття своїх видатків, необхідних для забезпечення її діяльності і виконання функцій.

Причинами виникнення державного боргу є ведення війн, мілітаризація країни, надмірне розширення економічних функцій держави. Підготовка і ведення воєнних дій протягом тривалого часу були основним чинником появи державного боргу. У XX столітті, особливо в його другій половині, до цього додалася мілітаризація економіки. Друге півстоліття (до початку 90-х) пройшло під знаком «холодної війни», яка поглинула величезні кошти, що значно перевищували фінансові можливості держав. Так, обсяг державного боргу США під час Другої світової війни зріс більше як у 5 разів, а з 1940 по 1988 рік — майже в 50 разів.

Ще однією причиною зростання державного боргу стало практиковане з 30-х років XX ст. активне державне регулювання економіки, особливо проведення анти циклічної політики та фінансування соціальних програм. Циклічні економічні спади супроводжуються, з одного боку, скороченням податкових надходжень, а з іншого — зростанням виплат у разі безробіття, на підтримку мало­забезпечених верств населення, доходи яких в цей час знижуються. Так, за 1929—1939 роки, на які припадають кризи 1929—1933 років і 1937—1938 років, державний борг США збільшився з 16,5 млрд дол. до 40,4 млрд дол., тобто більше як у два рази.



Зростанню заборгованості певною мірою сприяла кейнсіанська теорія, яка рекомендує дефіцитне фінансування як засіб стимулювання економічного зростання. Нині переважна більшість держав світу мають державні борги через хронічну дефіцитність державних фінансів.

В умовах дефіциту бюджету, як правило, існують два традиційних шляхи його фінансування: емісійний та борговий, коли уряд вдається до державного запозичення. Саме державне запозичення зумовлює появу й накопичення державного боргу, який виникає внаслідок проведення незбалансованої фіскальної політики. Перевагою методу боргового фінансування над емісійним є те, що його використання безпосередньо не веде до широкого розвитку інфляційних процесів, оскільки гроші лише переходять від одного економічного агента до іншого.

Державне запозичення, таким чином, є безпосередньою реалізацією кредитних відносин, участь у яких беруть держава як позичальник і зовнішні (внутрішні) кредитори — фізичні або юридичні особи (приватні особи, фінансово-кредитні установи, корпорації, іноземні уряди держав, міжнародні фінансово-кредитні установи тощо). Кредитори на добровільній основі надають тимчасово вільні кошти для фінансування державних видатків країни-позичальника на умовах повернення запозичених коштів, терміновості та платності.


3101647548673067.html
3101712353940159.html
    PR.RU™